Эй, наркоманы и наркоманки! Расскажу вам историю, как я решил посвятить себя духовным поискам, купив шишки марихуаны и пробыв йогу. Был это просто прет! Наркота и саморазвитие - вот что меня привлекало. Решил я пойти на вписку, чтобы в полной мере погрузиться в эту сумасшедшую идею.
Закладки наркотов и шарения в этой области у меня были небольшие, но горячее желание попробовать что-то новое побеждало страх. И вот я, обдолбанный как никогда, иду к своему барыге. Тот, конечно же, чувствует, что у меня горит. Он мне и говорит: "Смотри, братан, тебе настолько прет, что я тебе даже дешевле продам".
Я соглашаюсь, понимая, что вписка обходится довольно дорого. Ведь нам нужно не только закладки, но и где-то переночевать после этого безумного вояжа. Но, как говорится, безопасность превыше всего, ведь никто не хочет провести ночь на морозе, окочурившись в своей обкуренной голове.
Итак, я получаю заветную коробку с шишками и отправляюсь в шалаш, который договорились снять на время. Выйдя туда, я ложусь на пол и начинаю шарить, как в руках держать эти душевные закладки. Переживаю, что могу их испортить, распрессовать. Ведь это же наша святыня, которую нужно беречь и долго употреблять с умом.
И тут ко мне приходит идея совместить приятное с полезным. Я решаю заняться йогой обдолбанным. Поджигаю свечи, включаю медитационную музыку и начинаю снаряжаться. При этом постоянно балансируя на грани реальности и иллюзии. Следующие часы превращаются в настоящий перформанс. Я искренне верю, что вот-вот сойду с ума, но мне кажется, что это в полной мере вписывается в мою наркотическую парадигму.
| Я | Марихуана |
| Я | Не знаю, как ты, но я уже в полной заднице, но продолжаю вас рассмешивать. |
| Марихуана | Да, я знаю, но это прет! |
Я начинаю искренне думать, что моя душа покидает тело и уносится куда-то далеко-далеко. Но она такая красивая и манящая! И хочется оставаться в ней, пока мои легкие не закончатся и мозг окончательно не перестанет шарить.
Шарить... Забавное слово, которое родилось в нашем сленге. Это как бы разбираться, но в высшей степени. Шарить в марихуане, в жизни, в себе. Ведь наркотик - это всего лишь часть самопознания, часть нашего пути к пониманию себя. И можно лишь гадать, куда этот путь меня приведет.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
